Моє інтерв‘ю на сайті бигмир.нет і корресондент.нет викликало велику дискусію. Серед коментарів зустрічалися як конструктивні, так і, чесно кажучи, даремні. На жаль, останніх було більше. Це пов‘язано в першу чергу з тим, що у читачів не було можливості познайомиться з повним текстом інтерв‘ю.

На жаль журналісти не завжди можуть освітити проблему повністю. Часто, вони зупиняються на найяскравіших моментах і упускають важливі, але не сенсаційні деталі. Адже, маючи неповну інформацію про проблему складно робити якісь виводи. Це все одно, що купувати автомобіль, побачивши тільки його двигун. Я ж хочу, що б ви мали можливість побачити саму машину і сказали – підходить вона вам чи ні.

Перш ніж я перейду до деталей, хотів би зупиниться на головному. Проблема пробок в місті Києві – комплексна. Для того що б її вирішити потрібно виконати масу маленьких і великих завдань в різних сферах міського життя. Було б не правильно думати, що одне нововведення, як наприклад, плата за в‘їзд в місто, вирішило б всі проблеми. Місто – це гігантський організм, і нічого сподіватися на те, що одні ліки допоможуть йому справиться зі всіма хворобами.

Я пропоную декілька напрямків в яких повинна рухатися міська влада, для того що б вирішити транспортну проблему в Києві.

По-перше, винести всі адміністративні установи за межі міста. Між іншим цей пункт підтримує ще один кандидат на пост мера столиці. Мені здається це хороший доказ важливості цієї ідеї. Адже перенесення мерії, Верховної Ради, Кабінету міністрів, Адміністрації Президента за межі міста, сильно розвантажить транспортну ситуацію в центрі. Адже автопарк “слуг народу” це основний «пробкостворюющій» матеріал на вулицях міста.

Одночасно із створенням “урядового містечка” пропаде необхідність проводити політичні демонстрації в центрі міста. Адже не секрет, що велика частина мітингів проводиться якраз біля адміністративних будівель.

Я збираюся припинити практику політичних мітингів в центрі міста. Є що сказати, є необхідність вийти на вулицю з транспорантамі – будь ласка, за місто, в “урядове містечко”. В центрі міста з політичними мітингами буде покінчено.

Це не утиск прав. Просто я вважаю, що всьому своє місце. Концерти винні проводиться в концертних залах, футбольні матчі на стадіонах. І мітинги не виключення. За радянських часів, коли інформація про побут в інших країнах просочувалася по крупицях, ходили чутки про лондонський Гайд-парк. Мол в цьому місці, будь-яка людина може висловлювати свої політичні погляди і викривати загниваюче буржуазне суспільство. Ось щось подібне цьому “легендарному” Гайд-парку я хочу створити в Києві.

Вже зараз ведуться роботи по розширенню київського метро. Я маю намір продовжувати ці роботи, добиваючись того що б мережа метрополітену покривала як можна велику площу. Збільшиться не тільки кількість кілометрів і станцій – збільшиться і частота руху метро. Це допоможе уникнути тисняви на кінцевих станціях, яку можна спостерігати уранці. Адже небагато кому приносить задоволення впродовж сорока хвилин відчувати себе оселедцем в банці.

Я наполягатиму на тому, що б з вулиць нашого міста зникли маршрути. По-перше вони заважають нормальному руху у всьому місті. Це правда, і цей факт вам підтвердять самі водії. По-друге викликає питання ціноутворення в цьому вигляді транспорту. Підвищення цін, чомусь не приводить до підвищення комфорту. І нарешті, по-третє, це культура обслуговування в маршрутах, точніше її відсутність. Ніхто не просить, що б водій вітався з кожним новим пасажиром, хоча це було б непогано. Але елементарна доброзичливість по відношенню до клієнта необхідна. Що ж відбувається на практиці ви самі знаєте. А якщо водій в три поверхи облає свого клієнта, пенсіонера, який посмів скористатися своїм правом на безкоштовний проїзд, – ні у пенсіонера, ні у пасажирів немає ніяких важелів, що б привернути хама до відповідальності.

Я маю намір заборонити так зване “грачеваніє” або в усякому разі серйозно ускладнити життя “вольним таксистам”. Мені здається вони ганьблять наше місто. Біля залізничного вокзалу не можна узяти машину на Хрещатик або в центр міста менше ніж за 50 гривень. Адже відстань – не більше двох кілометрів. Порівняєте ціни в Києві і в інших обласних центрах. До існуючих операторів таксі у мене буде одна на перший погляд смішна вимога – привести таксі до уніфікованого вигляду, так що б всі машини виглядали однаково. Ті хто був в Лондоні або Нью-Йорку знають що з такими однаковими таксі вулиці міста будуть виглядають кращими, охайніше.

В рамках рішення транспортної проблеми в місті Києві я пропоную ввести плату за в‘їзд в місто. Вона складатиме 200 гривень і стягуватиметься з іногородніх машин. Цей пункт моєї програми викликав бурхливу дискусію, мене звинуватили в столичному снобізмі і недоброзичливому відношенні до іногородніх. На жаль, обвинувачі не вникали в суть питання, а обмежилися поверхневим знайомством. Я вважаю належним пояснити свою позицію, і вже нехай самі кияни вирішать згодні вони з нею чи ні.

Спочатку про мій снобізм і нелюбов до жителів інших міст. Я достатньо довго працюю на телебаченні і добився деяких успіхів в своїй справі. І головне що я можу сказати про телебачення, це те що воно примушує дивитися на речі ширше. Тут немає часу і місця для з‘ясувань хто і звідки приїхав, головне – як людина робить свою роботу, добре чи ні. 90% моїх друзів не народилися в Києві, навіть моя дружина – не киянка, вона з Ковеля. Скажіть – як я можу бути столичним снобом?

Тепер про тих 200 гривнах. Я пропоную брати ці гроші з кожного іногороднього автомобіля, який проїздитиме через наше місто. Але це не означає, що всі іногородні автомобілісти будуть зобов‘язані кожного разу в‘зжая в місто платити ці гроші. Перед в‘їздом в місто будуть створені спеціальні автостоянки, на яких можна буде залишити свою машину. У місто ж можна буде добратися на суспільному транспорті або таксі. Погодитеся, це набагато зручніше.

Ті, кому здається, що такий внесок в міську казну несправедливий, нехай розміркує над наступним. Коли ви приїжджаєте у великий парк, в Пироговому або до Софіївки, ви швидше за все залишите машину за межам парка або заплатите дуже великі гроші за в‘їзд. Це, так звана, плата за екологію. Те ж саме я хочу зробити і для Києва. Гроші які отримуватиме міська казна від автомобілістів підуть на розширення транспортного парку, поліпшення дорогий і будівництво нових стоянок.

До речі про стоянки. Залишивши велику кількість машин за своїми межами Київ отримає вільні вулиці. Адже транспортна проблема в Києві – це не тільки наявні пробки це ще і відсутні стоянки. Подивитеся, адже пішохідна зона останнім часом стала в два рази менше – машини тепер паркуються на тротуарах. Я маю намір посилити штрафні санкції по відношенню до тих забудовників, які “забувають” про те, що на кожну нову квартиру, доводиться одне нове парковочноє місце. Такого роду склероз треба буде лікувати в примусовому порядку.

Крім того в нових будівництвах буде застосована нова схема, по якій приватний капітал в рамках одного будівництва буде обмежений 49%. 51% буде належать належатиме місту. На практиці це означає, що будівельник будує будинок в 100 квартир. З них 59 переходить у власність міста, а 49 залишаються у компанії будівельника. Така схема діє в багатьох країнах і в різних сферах діяльності. Дуже ефективною вона показала себе на Кубі, в яку таким чином було вкладено близько 20 мільярдів доларів. З цього 51% новій житловій площі буде сформований міський житловий резерв. Але про нього трохи пізніше.

Я маю намір розширити дорожню мережу, як за рахунок споруди нових розв‘язок і нових окружних доріг навколо Києва, так і за рахунок переміщення транспортних магістралей під землю. Подібні підземні траси існують в світових столицях, і це істотно полегшує навантаження на транспортну систему. Що ж до реальності такого проекту, то скажу, що якщо нашим будівельникам вдалося побудувати в історичному центрі міста гігантські підземні торгові центри, то думаю великих проблем з прокладкою підземних трас у них виникнути не повинно. Якщо ж вони досвіду вітчизняних фахівців буде недостатньо, то вважаю ми можемо звернеться до закордонних фахівців.

Тепер я хотів би звернеться до “карти киянина”, проекту після якого мене записали в ряди фашистів, расистів і тоталітарістов, хоча ніхто з обвинувачів так і не зміг пояснити, що означають ці слова.

Завдання “карти киянина” не в тому, що б визначити де іногородній, а де місцевий. За допомогою такої карти, люди працюють в Києві, приносять благо нашому місту, зможуть користуватися всіма послугами, які доступні киянам, зокрема медичним і соціальним обслуговуванням. Нехай спробує людина без київської прописки або реєстрації потрапити на прийом в державну поліклініку. З нього вимотають стільки нервів і гроші, що він наступного разу не захоче там з‘являтися. “Карта киянина” вирішить це питання. Ця карта – свідоцтво того, що людина працює і платить податки, в частину яких йде в міську казну, а значить він має повне має рацію на пошану до себе з боку киян.

Зараз некиевлянін повинен платити близько 600-700 доларів в місяць щоб знімати квартиру де-небудь на околиці. З цією картою він зможе узяти квартиру у міста, з міського житлового резерву. Таким чином “картка киянина” не тільки не обмежить свободу кожної людини, але і навпаки надасть нові можливості для енергійних і працелюбних людей. Підкреслюю, все вищесказане – це довгострокові програми. Не варто одурювати себе ілюзією, що всі проблеми можуть бути вирішені за один день. Не буде такого, що одного разу вранці наступить благодать: відмінені маршрути, установи винесені за межі міста, викопано двадцять нових станцій метро. Для цього необхідний час, але чим раніше ми почнемо робити кроки у вказаних напрямах, тим швидше ми побачимо результат.