Молодий політик, дебютант в змаганнях за пост київського міського глави Єгор Бенкендорф про першу п‘ятірку лідерів, 51% акцій киян і бою з Седріком Філдсом.

- Єгор, скажіть, навіщо ви взагалі вирішили піти в політику? Адже ви успішний телевізійник, автор гучних проектів.

Знаєте, в житті кожної людини наступає момент, коли розумієш, що ти в силах змінити що відбувається. І хочеться зробити це, поки молодий, поки є сили і енергія. Я чув такий вираз, що приписується Рональду Рейгану: «Потрібно прибрати із списку перших п‘ять кандидатів, і проголосувати за шостого. І тоді до влади прийдуть нові люди». Я нова людина в політиці, і, мені здається, сьогодні не хапає якраз новизни.

– Але на цих виборах майже кожен кандидат позиціонує себе, як «нового мера»?

Це так. Але майже всі кандидати мали можливість показати себе у виконавчій або ж законодавчій владі. У них вже був шанс змінити нашу країну і наше місто. Скористалися вони цим шансом? Подивіться навколо і знайдіть відповідь. Від цього всі наші біди – політики тасуються з одного кабінету в іншій. Адже від зміни місць політиків життя не поліпшується. І кияни відчувають це на своїй кишені. Я хотів би попросити своїх земляків не зробити чергову помилку і не голосувати за тих, хто одурював їх останні декілька років.

– Чи вистачить у нових політиків, до яких ви себе зараховуєте досвіду для управління таким складним механізмом, як столиця?

Досвіду можна набути, а ось чого не можна ні придбати, ні набути – так це бажання працювати на благо свого міста. Це бажання або є, або його немає. У мене воно є. У інших… судите самі. Коли люди, замість того, щоб полагодити фасад будівлі вішають на нього плакат із зображенням себе – мені просто боляче. Адже вибори закінчаться, плакат приберуть, і ми знову бачитимемо руїни в центрі міста. І так у нас на жаль у всьому. Під час виборів – красива мішура, а після виборів – розруха. Візьміть будь-якого з кандидатів – Піліпішин, Клічко, Катерінчук, не говорячи вже про Омельченко. Всі вони свого часу отримували кредит довіри народу. І що?

- І яким же чином особисто ви збираєтеся поліпшити життя киян?

Все, що я пропоную – абсолютно реально. Наприклад, я пропоную створити механізм, при якому 51% всіх київських підприємств належатимуть міській громаді. Таким чином, кияни зможуть контролювати все виробництво і все будівництво в Києві. Таким чином, миттєво ліквідується питання квартирної черги і безліч інших питань. І таким чином кияни відчують себе повноправними господарями свого міста!

- І це все?

Це тільки початок. Завдяки грошам, отриманим від цих підприємств, ми зможемо відновити дитячі сади і дитячий-юнацькі клуби. Це, у свою чергу, забере дітей з вулиці і вирішить проблему наркоманії і підліткової злочинності. Цей же крок вирішить проблему рейдерства і захоплення дворів. Та і взагалі проблему хаотичної забудови історичного центру. Кияни зможуть сказати ні забудовникові. І сказати це не за допомогою мітингів, а за допомогою акцій, як повноправні господарі.

- А ваше гасло «повій і депутатів за межі Києва»?

Це два пункти моєї програми. Перший – я стверджую, що проституція – це зло, з яким неможливо боротися. Але це зло можливо і необхідно контролювати! Я хочу прибрати повій з Окружної дороги і бульвару Шевченка і встановити над цим явищем соціальний і медичний контроль. Кожна дівчина повинна мати можливість пройти щотижневий медичний контроль і бесіду з соціальним психологом. Таким чином, ми, по-перше, локалізуємо проституцію, а по-друге – покажемо дівчатам шляху виходу і порятунку. А другою дійсно стосується депутатів – державні установи не отримають більше ні метра в центрі міста! Якщо держустановам потрібна корисна площа – вони можуть отримати землю на околиці міста і побудувати там все, що їм необхідне. Таким чином, ми направляємо транспортні потоки до цих установ і розвиваємо околичні райони.

– І останнє питання недавно ви билися з Седріком Філдсом, відомим боксером. Було страшно?

Не страшніше, ніж в битві за Київ, проти людей, які йдуть у владу, щоб набити свої кишені.